УКРАЇНСЬКИЙ    СПОРТИВНИЙ    ТУРИЗМ

ГОЛОВНА :: ФОРУМ :: ПЛАНИ :: ЗВІТИ :: ПРО КЛУБ :: СТАТТІ :: КОНТАКТИ


міжнародні змагання з каяк-кросу “Water4all. Yaremche 2008”

Більше фотографій зі змагань на Пруті

Офіціоз

З 17 по 19 жовтня в Карпатах у місті Яремче відбувалися міжнародні змагання з каяк-кросу “Water4all. Yaremche 2008”. Такого рівня змагання вперше організовувались в Україні. 
Тернопіль на змаганнях презентували хлопці і дівчата з Тернопільського Спортивно-Туристського Клубу. 
Змагання проводились на одній із найскладніших річок України – ріці Прут. В програмі змагань були гонка і слалом на Прикарпатському порозі, а фіналісти мали можливість спробувати свої сили при проходженні водоспаду “Пробій” в Яремче. 
Рибакову Олекснадру, каякеру з ТурКлубу, вдалося вийти у фінал, де він вдало пройшов випробування білою водою водоспада. 
Інші турклубівці – Забуга Петро і Кашуба Юлія допомагали організаторам і здійснювали страховку учасників змагань з катамарана. В тренувальних цілях їм також вдалося тричі стрибнути на катамарні з водоспаду. Ще один учасник команди – Горон Володимир також здійснив вдале проходження основних порогів Прута і стрибнув на каяку з водоспада. 
Як підсумок можна сказати наступне: вперше тернополянам вдалося на каяках подолати таку складну перешкоду, як водоспад “Пробій” в місті Яремче, та хлопці і дівчата з ТурКлубу не збираються зупинятись на досягнутому. Попереду інші каякерські ріки Карпат, Кавказу, Алтаю і всього світу. І для того, щоб мрія здійснилась, потрібно так небагато: бажання і регулярні тренування.

А тепер те, що на душі лежало 

Життя кожної людини тече рівним, широким потоком, чистим як кришталь. Та інколи швидкість течії пришвидшується, ріка життя стає мутнуватою і бурхливою, в руслі з’являються каміння, пороги і водоспади. Саме такі моменти дають можливість підсумувати усі твої навички, вміння і мужність та з гідністю пройти через випробування, які підкидає доля.
Якщо ж оглянутись назад крізь роки, то розумієш, що життя складається саме з таких бурхливих моментів, адже саме вони найкраще закарбовуються в нашій пам’яті. Все інше, що було між ними – стерлося і згладилось часом. Тому такі моменти треба цінувати і шукати в своєму житті, щоб воно не перетворилось на сіру буденщину. 

Саме за такими яскравими миттєвостями життя ми й поїхали на Прут.
Якщо говорити про себе, то я й не знав, що робитиму там: чи дивитимусь як проходитимуть водоспад інші, чи спробую зробити це сам.
Мій попередній каякерський досвід обмежувався кількагодинним сплавом рікою Теберда на Кавказі (2 к.с.) і двогодинним сплавом рікою Чорний Черемош від порогу Дземброня до м.Верховина (2 к.с.), звичайно були ще й тренування на порозі в Старому Самборі, гладка вода, складні походи на байдарці і катамарані, але саме каякерського досвіду для такого серйозного випробування було ще замало, проте вирішив: “там буде видно”, і зібрався у мандрівку.
Поїхало нас четверо – я, Кам'янець, Забуга Петро і Кашуба Юлія.
Щоб моя розповідь не перетворилась на довгу повість - оминемо моменти заїзду, проживання і т.д. Виберу найяскравіше – ВОДОСПАД і спробую описати свої враження, думки і емоції під час його проходження.

Перед водоспадом
Все почалося на пляжі коло санаторію Яремче. На вулиці сонячно і свіжо. Катамарнщики - Юля і Петро, які виконуватимуть роль моєї “палички-рятівниці”, апетитно дожовують перекус. Мені ж через хвилювання їсти не хочеться, та й не варто перед навантаженнями наповнювати шлунок. Роблю коротку розминку, трохи зігріваюсь. Обговорюємо моменти проходження Яремчанського каньйону, страховку і огляд порогів. Часу у нас обмаль, сьогодні ще їхати додому.
Планую оглядати перед проходженням дві сходинки “Прикарпатського” порогу, поріг “Довбуша” і дві сходинки перед водоспадом, ну а водоспад – само собою. Юля висловлює думку, що оглядати варто тільки поріг “Довбуша” і сходинки перед водоспадом. І її можна зрозуміти, за останні дні вона цю ділянку на катамарані проходить не вперше.
Відчалюємо, попереду іде катамаран, я тримаюсь трохи оддалік.
Шивера перед “Прикарпатським” порогом, перші бочечки, каміння і зливи. Перші навали на камінь, маневри і розвороти. Все ніби йде нормально. Вирішую першу сходинку “Прикарпатського” йти без розвідки. Спочатку проходить катамаран, я за ним.
Захід під лівий берег, покручений трек-злив, бочка і все, перша перешкода пройдена. Починаю відчувати смак каякінгу, коли ти мобільний, швидкий і все залежить від тебе. Ріка тут стає як твоїм ворогом так і другом. Вона тебе може як перевернути, так і допомогти, і тут важливо відчувати її настрій, злитися з нею.
Попереду наступна сходинка “Прикарпатського”. Оминаємо великі брили-каміння, що лежать в руслі і знову злив. На цей раз все проходить не так гладко. Рівень води низький, а тому в зливі купа каміння, черговий камінь розвертає мене боком до струї, необережний рух і я вже пливу вниз головою – переворот (оверкіль). Згадую техніку ескімоського перевороту, виводжу весло і встаю “Гвинтом”. Попереду бачу скелю із бочкою під нею. Мене несе саме туди, роблю кілька енергійних гребків і ховаюсь в безпечне улово. УРА, перший ескімоський переворот в бойових умовах пройшов вдало. І хоча весло на струї вивести було значно важче ніж на тренуваннях, та все пройшло вдало. Не дарма кажуть: “Чим важче в навчанні, тим легше в бою”.
І знову в поріг. Ще кілька сходинок “Прикарпатського” і причал. Психологічна напруга втомлює значно сильніше від фізичних навантажень і тому короткий відпочинок не завадить.
Ще кілька незначних перешкод і ми перед порогом “Довбуша”. Дивимось. Вода сьогодні нижча ніж вчора і в центрі злива “виліз зуб”. Проходить катамаран, я за ним. Поріг складає враження гармати, влітаєш в неї і тебе на шаленій швидкості викидає вперед. Неприємний зуб і велика бочка пролітають лівіше – все йде по плану, ще кілька маневрів і поріг пройдено.
Перша сходинка перед водоспадом далася легко і без огляду – захід під правим берегом. А от наступна – трохи складніша і доводиться робити огляд. Тут вже і маневр, і косий злив, і бочка, і велике каміння. Проходжу сходинку під лівим берегом по покрученому зливі. Все проходить гарно. З’являється якась впевненість – у водоспад таки піду.

Водоспад
А ось і він. Спочатку його не видно, але шум і бризки води вказують на його місце знаходження. Та й купа глядачів, та й міст, та й взагалі я вже тут був і точно знав де він знаходиться 
:-).
Роблю огляд водоспаду, проходити планую як і всі інші каякери сьогоднішнього дня – по вхідному язику, що під лівим берегом, далі пробую обійти вал на заході, потім втекти від каменя, що в центрі, потім пройти зліва по краю котла і гарненько стрибнути в останній злив. Все як книжка пише.
Основне не перевернутись на початку, бо води малувато і може потовкти об каміння, а потім неконтрольоване падіння в котел і …
Катамаран стартує і проходить водоспад не дуже вдало, це насторожує. Ще кілька поглядів на перешкоду з інших сторін і починаю відчувати, що чим більше дивлюся, тим менше впевненості у тому, що піду туди. Розум починає шукати різні причини, щоб цього не робити і нашіптує на вухо: “Вода впала, зараз пройти складніше, зачепишся за каміння і потовчешся… Немає надійної страховки, одного катамаран тут замало… Ти вже й так сьогодні багато зробив і багато навчився, можна і зупинитись… і т.д. і т.п.”.
Та знову згадую тих хлопців, які це робили сьогодні і вирішую: “Треба йти!!!”

Сідаю в каяк, роблю розгін і заходжу…
Коли проходив водоспад на катамарані, то все промайнуло наче мить. На каяку все було по іншому – час ніби розтягнувся.
Заходжу на язик злива і хоча його спочатку добре не видно з води, та каяк дає можливість легко зміститись в потрібному напрямку. Ось і вал, від якого треба втекти, роблю і це. Ну все, тепер залишилось обійти камінь в центрі, і тримаючись струї летіти вниз. А там, навіть, якщо й перевернусь в бочці – глибоко, маю встати.
Та щось пішло не так. Мить і я вже пливу головою донизу. Кілька ударів каскою по камінцях і приходить розуміння, що я перевернувся. Згадую про те, що треба притиснутись до каяка, щоб не потовкло об каміння і захистити обличчя веслом. Подумав і зробив, час іде, мав би вже й пройти водоспад. Треба вставати, роблю завчений рух “ескімоса”, встаю. Попереду бачу захід в водоспад, а позаду – котел. Огого, я ще тільки посередині водоспада. Роблю різкий відлом і розвертаю судно носиком донизу, стрибаю в котел і відчуваю, що судно наповнюється водою – десь зірвало спідницю, ще мить і вже лечу з останнього зливу, занурюючись з головою в пінний котел. Відчуваю, як вода тисне на судно і затягує мене на глибину, струєю вибиває весло з однієї руки, та ще мить і я вже на поверхні. Сонце, обличчя друзів на катамарані, повний каяк води, повна голова вражень, біль в лікті і в руці. Гребу до катамарана, та каяк поступово починає тонути, вилізаю з нього і тримаючи каяк однією рукою, а іншою – катамаран – причалюю до берега. Все, водоспад пройдено, і можливо це було не найкраще проходження водоспаду, та для мене воно буде першим і найкращим – назавжди.
А на пам’ять залишився яскравий спогад, кілька фото і не дуже якісне відео зняте Петровим фотоапаратом.
Отже, не сидіть вдома, мандруйте.  

Горон Володимир, Турклуб

Відеоролик зі змагань на Пруті

 

 

 


на гору >>>


ГОЛОВНА :: ФОРУМ :: ПЛАНИ :: ЗВІТИ :: ПРО КЛУБ :: КОНТАКТИ

 

2012 © tourclub