УКРАЇНСЬКИЙ    СПОРТИВНИЙ    ТУРИЗМ

ГОЛОВНА :: ФОРУМ :: ПЛАНИ :: ЗВІТИ :: ПРО КЛУБ :: СТАТТІ :: КОНТАКТИ


Золота осінь в країні фортець, печер і водоспадів

маршрут: с. Іване-Пусте – с. Кудринці (фортеця) – с. Окопи (фортеця) – Хотинська фортеця – с. Завалля (ДОТ) – с. Чорнокозинці (фортеця) – с. Залісся – с. Кривче (фортеця і печера Кришталева) – с. Шишківці – с. Королівка (печера Вітрова і Оптимістична) – с. Стрілчинці (печера Озерна (Голубі Озера)) – с. Більче-Золоте – с. Монастирок (скельний храм) – с. Більче- Золоте – с. Озеряни (фортеця і костел) – с. Залісся (печера Млинки) – с. Сидорів (фортеця) – с. Гусятин – гора Богит – с. Раштівці – смт Скалат – м. Тернопіль, 325 км, 4 дні

учасники: Горон Володимир, Дундій Ігор, Безп'ятчук Ілля

Ось і все, вело-похідний сезон 2010 закрито – закінчилася жовтнева мандрівка південним сходом Тернопільської області.
Повернулися з походу з величезним багажем вражень, емоцій і позитивного настрою. Не обійшлося звичайно і без брудних велосипедів, смердючого одягу, натертих сідниць і побитих ліктів, але це було того варте: 4 дні, 330 км, більше 20 пам’яток природи, архітектури і історії.

Довелося, навіть, скласти список об’єктів, щоб нічого не забути.

Отже,

так ми їхали в тамбурі

фортеця в Окопах

Окопи: залишки фортеці

колись тут сходились 3 імперії

День 1
с. Іване-Пусте – с. Кудринці (фортеця) – с. Окопи (фортеця) – Хотинська фортеця, 45 км


В поїзді комічна і в дечому трагічна ситуація. Традиційний сценарій з дійовими особами: кондуктори, дорожна міліція, дядьки, що палять в тамбурі і наші велосипеди. Думаю, що з цього зачину ви зрозуміли – не обійшлося без сварок, суперечок і гострих слів та емоцій. Але провідники були доволі весело налаштовані, міліціонер – переляканий, ми – красномовні, курці – тупуваті або добрі, в підсумку – ніхто не постраждав.
З кондукторами вдалося потоваришувати, курців, на жаль, не оштрафували - вони свої, міліціонера не звільнять з роботи, бо він вчасно втік, ми не заплатили за велосипеди – бо наглі, хоча мали б це зробити:
фортеця в Кудринцях

фортеця в Кудринцях

молода сім'я

фортеця в Хотині

фініш в Хотині

«…РОЗДІЛ 35. ПЕРЕВЕЗЕННЯ РУЧНОЇ ПОКЛАЖІ ТА ЖИВИХ ТВАРИН У ПРИМІСЬКОМУ СПОЛУЧЕННІ

35.3. Перевезення велосипедів у приміському сполученні здійснюється у тамбурі поїзда або виділених для цього місцях з оплатою перевезення…»

Близько 14.00 – висаджуємось в Івано-Пустому. Довго перепаковуємося на вокзалі і стартуємо.

Наша перша точка – замок в Кудринцях, і не просто замок, а замок з привидами. Часу мало, поспішаємо.
Прямуємо на схід по трасі на с.Залісся, а в місці, де дорога робить різкий поворот на північ – звертаємо вправо (на південь) і вже далі польовою дорогою виїжджаємо до села Кудринці. Таким чином вирішили замінити варіант маршруту через Мельницю-Подільську, бо звідти до Кудринців веде важка і розбита асфальтова дорога – так стверджував Ігорич, а він тут бував.
Околиця села зустрічає нас багнюкою і чудовою милозвучною галицькою фразою: «Шо паньсьтво, в баюри сти заїхали?». Село так само колоритне і привітне, як і перша його жителька, яку ми зустріли, ну а Кудринецька фортеця взагалі вражає - тут дійсно гарно. А головне – чисто та охайно, майже немає сміття, написів і т.д.
Зі сторони села долинає весільна музика, а на фортечній горі відбувають фотосесію винуватці свята – молода пара. Ми роздивляємось їх, вони нас, вони пробують пригостити нас «шампаною», ми їх «Марією», вони пробують запросити нас на гостину, ми пропонуємо їм фотосесію на велосипедах. Молодий і молода роблять кілька піруетів на залізних конях, оператор то все знімає. Гарно прощаємось і рушаємо далі.
Села п’яно шумлять – неділя ж бо, ми ж, мов вихори, проносимося їхніми вулицями і незворотно прямуємо до своєї мети. По трасі їдеться доволі легко, хоча трохи заважає холодний зустрічний вітер. В день, то ще так сяк - сонце трохи прогріває повітря, а ввечері стає доволі свіженько.
Окопи не затримують нас довше ніж на 15 хв, фото коло старовинних фортечних брам – Львівської і Кам’янецької, спроби спроектувати що тут і як було. Далі півень, що будить одразу три імперії, чи правильніше буде сказати - будив, немає вже тих імперій на щастя, щоб їм…
Пересікаємо Збруч, полювання на яблука, сутеніє, виїзд на пожвавлену трасу, Хотин, вода, фортеця, вхідні квитки і табір коло Дністра. Ось так і проминув перший день. Смачна вечеря, теплий вечір і довгі розмови під стінами середньовічної твердині.
Ага, ще забув сказати – цього дня відвідали за 1 годину три області України – Тернопільську, Хмельницьку і Чернівецьку. Ну і про Хотинську фортецю варто дописати додатково – вона вражає масштабом і величчю. Навіть не шкода тих 5 грн, що заплатилися на вході – прибрана територія і реставровані будівлі того варті.

День 2
Хотинська фортеця – с. Завалля (ДОТ) – с. Чорнокозинці (фортеця) – с. Залісся – с. Кривче (фортеця і печера Кришталева) – с. Шишківці – с. Королівка (печера Вітрова і Оптимістична) – с. Стрілчинці (печера Голубі Озера) – с. Більче Золоте, 95 км

гриби в лісах

грибні місця

вхід у печеру Вітрова

вхід у печеру Вітрова

вхід у печеру Оптимістична

вхід у печеру Оптимістична

вхід у печеру Озерна (Голубі Озера)

вхід у печеру Озерна (Голубі Озера)

ДОТ в селі Завалля

ДОТ в селі Завалля

фортеця в Чорнокозинцях

фортеця в Чорнокозинцях

костел в с.Залісся

костел в с.Залісся

Фортеця в с.Кривче

Фортеця в с. Кривче

Зранку доволі тепло, хоча про наступні ранки вже такого сказати не зможу – це якщо забігти вперед, вірніше заїхати.
При виїзді з Хотина знаходимо чудову здобич – великі червоні яблука і смачненькі груші.
Дорога до с. Завалля нічим особливим не відзначилася, хіба що своєю не завантаженістю і розбитістю. Місця там порожні, а тих кілька молодих пар, що зустрілися нам по дорозі, навіть не знали, який тут найближчий населений пункт.
В Заваллі одразу ж з’являється відчуття, що тут колись була цивілізація – стара мощена каменем дорога, краєвид на Кудринецьку фортецю. На черговому підйомі помічаємо якусь бетонну споруду – ДОТ. Споруда потужна і добре збережена, стіни товстезні, а в них купа отворів для вогню. З ліхтарями оглядаємо ДОТ, підлога всередині провалена. Місце вибране вдало – проглядається добрячий шмат долини Збруча, швидше за все, що це прикордонна смуга «совітів» до 1939 року.
Фортеця в Чорнокозинцях запам’яталася круглою баштою і великими деревами, що ростуть всередині. Робимо короткий перекус, спускаємось до Збруча і переїжджаємо на тернопільську сторону. Тут вже інше село – Збручанське. Спроби купити молоко результату не дають, проте Ілля вгамовує свій «снікерсовий» голод.
Обідаємо в Заліссі. Це не те Залісся, про яке знають усі хто був в Млинках, це інше – Борщівське, а те – Чортківське. Попереднє речення стане в пригоді багатьом групам, які їдуть до печери Млинки, але через необізнаність попадають на ріку Збруч – якщо вони почитають цей звіт :-)
Під стінами мініатюрного, симпатичного і закинутого костелу п’ємо молоко, їмо хліб. І того, і іншого для мого шлунку виявляється доволі багатенько і до вечора крутиться доволі важко.
Рушаємо, до села Гермаківка дорога ще так собі, а вже звідти, і до села Кривче, мчимо мов вітер.
В цьому селі я вперше, а якщо по-чесному, то вперше я на 99% об’єктів, які ми відвідуємо в цій поїздці. Село зустрічає гарними краєвидами, частково відновленою фортецею, ну і звісно ж - печерою Кристалічна. Всюди доволі охайно і чисто, от тільки дорога до самої печери, брр.. – автобуси тут вже певно не проїжджають.
Ілля залишається коло будок з сувенірами і «травить» свої снікерси та годує місцевих собак печивом, ми ж робимо огляд входу до печери – центрального і бокового – «халявного», Ігора розповідає про своє туристичне минуле і ці місця.
Час вже не ранній, тому доводиться обговорити варіанти маршруту – відвідуємо всі об’єкти, але крутимо педалі чотири дні, чи намагаємося вкластися у три – жертвуючи деякими об’єктами. Схиляємося до першого варіанту і вирушаємо до печери Оптимістична. Їдемо туди довшою, але певнішою дорогою – через село Сков’ятин, та десь помиляємося і спускаємось у село Шишківці. Звідси полями переїжджаємо до с.Королівка, а вже тут беремося за пошуки входу в найбільшу гіпсову печеру світу – Оптимістичну. Вхід знаходиться у лісі, який добряче порізаний яругами, тому це завдання спочатку здається не з легких, та тримаючись центральної дороги, по якій увійшли під лісове шатро, швиденько виходимо до входу у печеру – бетон і металічні двері. Фото, огляд і щось так непевне закрадається у голову – здається це не той вхід, що бачили у всесвітній павутині. Дзвінки, консультації і сумніви ще більше підсилюються – бо неподалік до Оптимістичної знаходиться печера Вітрова і саме цього року тут мали зробити альтернативний вхід до Оптимістичної, бо її рідний – постійно замулюється.
Ця неоднозначність породжує лінь і щось шукати у лісі вже не хочеться, повертаємося в село і починаємо крутити в напрямку печери Озерна (Голубі Озера). Та місцевий дядько дає нам детальні консультації щодо входів у печери і ми ще раз повертаємось до лісу. Цього разу вже результативно – знаходимо те, що шукали. Коло входу купа грибів, Ігорич від того аж шаленіє.
«Озерну» знайти простіше – допомагають телефонні консультації «Папи».
Фото біля входу і знову в путь. Польові дороги, швидкість близько 40 км, сутінки, прохолода, п’яні трактористи і ми коло Більче-Золотого. Вдягаємо ліхтарі, робимо помилковий спуск в долину річки, набираємо води в людей, викручуємо знову вгору. Тут в повній темряві, знайшовши потрібний поворот на село Монастирок, стаємо на табір в полі, на виходах гіпсів.
Варимо вечерю і трохи мерзнемо – сьогодні вечір холодніший. Починає барахлити газ.

День 3
с. Більче Золоте – с. Монастирок (скельний храм) – с. Більче Золоте – с. Озеряни (фортеця і костел) – с. Залісся (печера Млинки) – с. Сидорів (фортеця) – с. Гусятин, 80 км

 
скельний храм в Монастирку

Скельний храм в селі Монастирок

військовий об'єкт

невідома споруда коло Глобичка

фортеця в Сидорові

фортеця в Сидорові - в середині башти

фортеця в Сидорові

замок-корабель у Сидорові

Зранку холодно і вітряно. Дається взнаки вчорашня втома і пізнє таборування – довго спимо, повільно збираємось, барахлить газ, в підсумку рушаємо близько 10.30. Село Монастирок, Скельний Храм, жертовний камінь, високий берег Серету – усе сподобалося, хоча я тут вже й був. На сонечку трохи відігрілися і покрутили далі.
За Глобичком помітили якийсь невідомий військовий об’єкт – ангар, оглянули, сфотографували.
Село Констанція зачарувало своєю назвою, а Озеряни «вихованістю і культурою» місцевого жителя, хоча костел та фортеця-привид (про неї немає чіткої інформації в жодному з джерел) також варті уваги.
Після відвідання місцевого магазину Ігора запускає пілотний проект – «кукурудзяні палички – кожному велосипедисту», ми ж освоюємо новий навик – підзаправка в повітрі. До Млинків доїжджаємо легко і весело. Правда у Іллі ламається багажник, та ми швидко приводимо його у порядок.
В Млинках споглядаємо і насолоджуємось змінами на Спелеохаті, п’ємо чай, відвідуємо сусідів і рушаємо на Сидорів.
До села докручуємо голодні і втомлені, але замок-корабель знаходимо легко. Він дійсно «пливе», розрізаючи своїм гострим носом простір і час. І хоча корма у нього вже добряче попсута – пішла на будівництво свинарників для «світлого майбутнього», та ніс ще гострий, мов у криголама. Відсутність в районі фортеці магазину і присутність місцевих пастухів примушують шукати інше місце для ночівлі, хоча вже й час падати на табір. Магазин, закупівля продуктів для вечері і останні шалені кілометри в сутінках.
На таборування повертаємо до лісу, що зліва від траси, вже перед самим Гусятином. Лісова дорога заболочена і похмура, але тут значно тепліше – крони дерев тримають тепло.
Знаходимо стару танкову яму – певно німці копали в 43 – для оборони переправ через Збруч, ставимо намет, розпалюємо вогнище (газ продовжує барахлити). Все, нам тепло, затишно і ситно. На вечерю варимо борщ.
Вкотре засинаємо під звуки Ігорової флешки – у нього нові і гарні навушники.
На спідометрах 220 км, це сумарно за всі попередні дні.

День 4
с. Гусятин – гора Богит – с. Раштівці – смт Скалат – м. Тернопіль, 100 км

 
пам'ятник Наливайку в Гусятині

пам'ятник Наливайку в Гусятині

палац в Личківцях

палац в Личківцях

Дольмен на горі Богит

Дольмен на горі Богит

В Гусятині запам’ятався потужний пам’ятник Наливайкові, ну а в Личківцях – закинутий палац, який хтось викупив і певно планує відновити.
Ілля вкотре намагається побити свій рекорд швидкості і йому це вдається. На спідометрі у нього нова відмітка – 65 з копійками.
В Городниці їмо морозиво і дізнаємося про дорогу на Богит, а також про те, що там беруть гроші.
А дорога туди така: приблизно в центрі села Городниця є поворот на право – якщо їхати з півдня.
капище в Риштівцях

капище в Риштівцях

костел у Скалаті

костел у Скалаті

замок у Скалаті

замок у Скалаті

фініш в Тернополі

фініш в Тернополі

Дорога переходить містком через ріку Гнила, після мосту зліва від дороги є залишки підземель - льохи панського дому.
Потім дорога трохи піднімається вверх і розгалужується. Треба триматися правого боку, піднятися на поле, і пересікши його, тримаючись дороги і правої руки спуститися в ліс. Тут є шлагбаум, інформаційне табло і десь тут збирають гроші. Далі на гору Богит ведуть вказівники. Місцями штовхаємо велосипеди, місцями повільно їдемо вгору і смакуємо майбутній спуск по цій дорозі.
Чи варто туди їхати?... запитаєте.
Природа тут гарна, але щоб щось особливе…то ніби і немає: плоска вершина пагорба, ліс, залишки чогось давнього – капище, дольмен і розкидане каміння між деревами. А от відчути тут можна багато, якщо є відповідний настрой.
На спуску падаю, як наслідок – викид адреналіну, побитий лікоть, брудна куртка і велосипед. Але незважаючи на це, 40-45 км на спідометрі по лісовій дорозі приносять купу задоволення. В селі розпитуємось про рунвірівське (язичницьке) поселення, поповнюємо запаси кукурудзяних паличок і рушаємо далі. Потеплішало, привітно усміхається сонце.
Наступний наш пункт – село Раштівці, де і живуть вищезгадані послідовники релігії наших предків.
Їхній будинок знаходимо легко – на виїзді з Раштівців пересікаємо річку і одразу ж справа від дороги бачимо великий будинок з різноманітними фігурками, будівельками і малюнками в дворі – тут зараз проживає верховний волхв з сім’єю.
Спілкування з «рунвірівцями» приносить тільки позитивні емоції: люди щирі і привітні, але живеться їм не легко – постійна боротьба за місце під сонцем. Християнство не хоче поступитися місцем ще одному конкуренту за наші падші душі, хоча мене і дивує така запеклість. В наших селах легко знаходять собі місце «доми для молитви» свідків єгови, і синагогу можна було б відкрити, а от релігії наших пращурів, на їхній же ж землі, чомусь місця немає.
Про це свідчить нова і недолуга будівля майбутнього гуртожитку для монахів з великим хрестом на даху, яка загрозливо нависає над капищем – певно щоб «язичникам» некомфортно було.
Залишається сподіватися, що ця близька до природи віра буде такою ж живучою, і завоює своє місце під сонцем.
Розглядаємо капище, і чекаємо… Нас запросили подивитися на справжнє одруження за древніми звичаями і ми чекаємо. Та часу в нас обмаль, до темряви треба бути в Тернополі, а туди 50 км.
В 14.45, так і не дочекавшись початку святкування, рушаємо.
В Скалаті перекушуємо на території фортеці, вона тут теж реставрується.
А далі маршкидок до Тернополя, дорога гарна і швидкість 28-30 км на годину дається легко.

Ну а тепер, щоб за вищенаведеною писаниною, ви не втратили головного - списку природних, архітектурних і історичних пам’яток, які ми відвідали за ці 4 дні - СПИСОК:
1. Кудринці – замок
2. Окопи – замок
3. Окопи – півень, що три імперії розбудить
4. Хотин - фортеця
5. Завалля – ДОТ
6. Чорнокозинці - замок
7. Залісся – костел
8. Кривче – замок
9. Печера Кришталева
10. Печера Вітрова
11. Печера Оптимістична
12. Печера Голубі Озера (Озерна)
13. Монастирок – скельний храм
14. Глобичок (ангар)
15. Озеряни – костел
16. Озеряни – замок (чи щось типу того)
17. Печера Млинки
18. Сидорів – замок
19. Личківці – палац
20. Гора Богит
21. Раштівці – поселення рунвірівців
22. Скалат - замок

Обговорення походу на форумі Турклубу >>>
Фото з походу від Іллі і Володимира

Щоб «жаба» давила :-)
Дома не сидіть, педалі крутіть.

на гору >>>


ГОЛОВНА :: ФОРУМ :: ПЛАНИ :: ЗВІТИ :: ПРО КЛУБ :: КОНТАКТИ

 

2012 © tourclub