УКРАЇНСЬКИЙ    СПОРТИВНИЙ    ТУРИЗМ

ГОЛОВНА :: ФОРУМ :: ПЛАНИ :: ЗВІТИ :: ПРО КЛУБ :: СТАТТІ :: КОНТАКТИ

Печера Попелюшка: звіт з подорожі

Попелюшка — популярна казка, що дійшла до нас у редакціях Шарля Перро, братів Грімм та інших.
Попелюшка всім відома як дівчина, що перетворилась на принцесу із простої служниці. Фактично, така ж  доля і печери Попелюшка.
Її відкриття було випадковим. Коли знайшли тріщину в підземелля,  перше враження від побаченого було «неприємна, темна, брудна». Такою вона видалась  першовідкривачам, що без докорів сумління забули про це чудо світу. Однак спелеологи  не бояться ані темряви, ані бруду. Тож почали досліджувати підземні лабіринти. І що ви думаєте, сьогодні Попелюшка вважається третьою найдовшою серед гіпсових гігантів, а чудесні нашарування глини дають можливість чимало дізнатись про незвідані таємниці підземелля. Тепер потрапити в цю перлину хоче не один турист з кожного куточку нашої планети, бо, насправді, є на що подивитись.
Правда, кожна печера, як і людина, має свої особливості: якимись вони причаровують, а іншими відлякують.  Щоб сформувати власну думку про печеру Попелюшка, варто побувати там самому й відчути усю красу цього незвіданого світу.

Отож, в середині  грудня у повний місяць наша команда вирішила вдруге відвідати цю красуню.
6.30 збір і виїзд з Тернополя. 12 осіб – команда ентузіастів з дівчат та хлопців. Їдемо, все спокійно.
Щоб потрапити в печеру потрібно перейти кордон України й Молдови (не забуваємо закордоні паспорти!).
Далі все видається значно простішим. Однак, на жаль, у поспіху пакування не всі взяли закордонний паспорт. Довелось висадити.  Без двох красивих дівчат їдемо далі.
Приїжджаємо до кордону. Перекус. Беремо речі й йдемо пішки, щоб було менше проблем. Буквально мить - і  в паспорті уже є штам. Шлях до печери вільний.
Ще півтора кілометра - і ми на базі спелеологів. Оскільки зима без снігу, намагаємось не замастити наші босоніжки, коли звертаємо з асфальту. Одягаємо комбінезони, ліхтарі й рушаємо до входу.
Дорога болотяна, тож наштовхнулись на проблему успішного переходу до печери.  Пусте! Перед входом чистимо ноги й драбиною спускаємось вниз, милуючись велетенським гіпсовим кар’єром.
Вхід в печеру має вигляд  довгого колодязю з бетону. По ньому і потрапляємо всередину. Щоб спуститись до природної порожнини, потрібно пройти декілька спусків надійною драбиною, яка в кількох місцях похитується. Залишаємо речі в поліетиленових пакетах на першому рівні і спускаємось нижче.
Проходимо на колінах - і ми всередині. Це виявилось найвужчим місцем, яке довелось подолати за весь час перебування в Попелюшці. Все ж, думаю, що  таких місць там є достатньо і доказом цього може бути вхід до красивого плафону.
В самій печері ми розділились на дві групи: в той час, як одні копали , інші милувались красою печери. А згодом навпаки.
Зали вражають як розмірами так і чисельністю. Особливо запам’ятались шари різнокольорової глини. В печері можна оглянути цілу галерею з  виліплених з такої глини фігур, серед яких є і статуя самої принцеси Попелюшки у залі Чернівецьких.
Ніколи не думав, що світла від трьох ліхтарів може бути недостатньо. Об
ємні зали поглинали вогники наших ліхтарів. Сфотографувати їх без спеціальної апаратури й спалахів практично неможливо.
Окремим спогадом залишився кадр витягування взуття дівчат, яке ніжно затягувала глина. Доводилось роззуватись, щоб протистояти силі глини.

Після походеньок печерою ще трохи попрацювали й рушили до виходу. Назовні нас зустріла темрява: довелось йти до будиночка з ввімкненими ліхтарями.
Водні процедури, переодягання й вечеря домашніми запасами з пампушків і млинців. Знову кордон, штамп - і ми біля буса.

Про подорож звітував Володимир Бичковський

 

 

на гору >>>

 


ГОЛОВНА :: ФОРУМ :: ПЛАНИ :: ЗВІТИ :: ПРО КЛУБ :: КОНТАКТИ

 

2012 © tourclub